Херсонський державний унiверситет

 

Авторка: Юлія Христюк

 

23 вересня світ відзначає Міжнародний день жестових мов. Для мене, як для журналістки, це не просто дата в календарі, а привід поставити неупереджене й гостре запитання: чи справді українські медіа сьогодні доступні для цих щасливих людей з автобуса?

 

Якщо поглянути на екрани наших телевізорів чи сторінки онлайн-видань, відповідь, на жаль, буде доволі сумною. З одного боку, повномасштабне вторгнення змусило український медіапростір трансформуватися. Ми звикли бачити перекладачів жестової мови під час офіційних звернень Президента, пресзустрічей ДСНС чи ключових випусків новин на телемарафоні. Це величезний крок уперед, адже безпекова інформація є прямим питанням виживання. Проте чи достатньо цього для повноцінного життя?

 

Доступність медіа - це не лише про знання того, куди летить ракета. Це про право вибору. Чи може людина з порушенням слуху ввімкнути будь-яке українське ранкове шоу, подивитися новий документальний фільм, розважальний контент чи інтерв'ю з улюбленим письменником і зрозуміти все без бар'єрів? Тут ми бачимо величезну порожнечу. Переклад жестовою мовою або хоча б якісні субтитри, а не автогенерація з купою помилок, досі залишаються розкішшю, а не стандартом для більшості українських медіаресурсів.

 

Більше того, навіть у межах країни ситуація дуже різна. З позитивного: одне з найпопулярніших медіа, "Українська правда", майже завжди додає до своїх відео якісні субтитри, що дозволяє людям із порушенням слуху комфортно споживати контент. Це крутий приклад відповідальності. Натомість регіональні мовники, як-от "Суспільне Херсон", через зрозумілі труднощі не завжди встигають додавати субтитри до кожного відео. Проте вони компенсують це хорошими, детальними текстовими описами публікацій, з яких можна повністю зрозуміти суть новин. 

 

Що важливо, Суспільне Мовлення загалом активно працює над розв'язанням цієї проблеми. Нещодавно команда провела відкритий діалог у Києві з людьми з порушенням слуху, перекладачами жестової мови та представниками громадських організацій. Медійники відверто обговорили виклики та те, куди рухатися далі, адже сьогодні Суспільне використовує два основні інструменти доступності - переклад жестовою мовою та субтитрування. Такий підхід вселяє надію: медіаресурси готові слухати свою аудиторію та змінюватися.

 

Справжня безбар'єрність у журналістиці починається тоді, коли ми перестаємо помічати відмінності й створюємо спільний простір. Ті чоловік і жінка з автобуса мають повне право бути щасливими не лише наодинці одне з одним, а й відчувати себе частиною великого інформаційного простору своєї країни.

 

Зараз українські медіа роблять лише перші кроки, і попереду довгий шлях. Мій обов'язок як майбутнього медійника - зробити так, щоб слово "доступність" в Україні нарешті втратило статус формальності й стало щоденною реальністю для кожного.